Колись «Сяйво» Стенлі Кубрика вважали суцільним розчаруванням, але з часом сприйняття фільму змінилося. Тепер у документальних стрічках досліджують приховані Кубриком символи, а в кінознавчих дискусіях шукають їм пояснення. Щодо глядачів, то вони й через 46 років не втратили інтересу до картини: в американській десятці HBO Max вона посіла дев’яту сходинку.

Від прем’єри екранізації роману Стівена Кінга «Сяйво», яку зняв Стенлі Кубрик, минуло 46 років. Письменник завжди відгукувався про неї несхвально, однак це не завадило картині здобути чимало шанувальників за минулі десятиліття. Стрiчка не рясніє кривавими сценами й раптовими жахалками, однак психологічна тривога, яку глядачі відчувають від перших хвилин, невпинно зростає. Інакше кажучи, цей фільм – саме для Гелловіну.
Стівен Кінг не злюбив знамениту картину Стенлі Кубрика

Уявіть, що ви замкнені взимку у величезному порожньому готелі. За вікнами лютує хуртовина, дороги перекриті сніговими заметами, і ваше життя цілком залежить від вашого чоловіка. Ви звикли йому довіряти, але він почав поводитися дивно. І не лише він: ваш маленький син розмовляє з власним пальцем, виявляє надприродні здібності й пише на дверях слова, які слід читати справа наліво.
Така коротка фабула «Сяйва» Стенлі Кубрика за знаменитим романом Кінга. Насправді ж це історія поступового занурення у божевілля в замкненому просторі та ізоляції від зовнішнього світу. Картина досліджує найстрашніші сторони подружнього життя — психологічну залежність і домашнє насильство.

У фільмі чудово зіграли Джек Ніколсон, покійна Шеллі Дюваль і Денні Ллойд, проте Кінг вважав, що екранізація не відповідає духу його роману: книжковий Джек Торренс був сповнений рішучості подолати свою алкогольну залежність, і читач йому співчував, а персонаж Ніколсона, який був неврівноваженим від самого початку, симпатії у глядача не викликав. Щодо Венді, то винахідлива й розумна героїня роману у фільмі перетворилася на безпорадну жертву, яка більшу частину часу перелякано кричить.

Була в Кінга й інша причина для невдоволення: Кубрик відмовився від його, письменника, сценарію та суттєво змінив фінал історії.
Картину «Сяйво» прийняли не одразу, і хоча вона непогано показала себе в прокаті, відгуки були неоднозначними. Фільм навіть отримав дві номінації на «Золоту малину» — за найгіршу жіночу роль і найгіршу режисуру. Щоправда, номінацію Дюваль у 2022 році скасували.

На Оскар «Сяйво» не висунули, а кінокритик Джин Сіскел навіть назвав картину «суцільним розчаруванням». Здавалося б, після такого прийому про фільм забудуть, але сталося навпаки.
На HBO Max «Сяйво» знову у топі
За десятиліття, що минули з прем’єри «Сяйва» у 1980 році, критики й любителі кіно переглянули своє ставлення до цієї екранізації: атмосфера, декорації, тривожний саундтрек і насичені символами образи здобули трилеру статус класичного.
Зараз про вплив «Сяйва» на кінематограф знімають документальні фільми. Один з них — «Кімната 237» — розглядає зокрема трактування, які пов’язують образи «Сяйва» з геноцидом корінних американців і Голокостом. У 2025 році журнал Time писав про роботу Кубрика як про найкращу з усіх екранізацій Кінга.
Тому поява «Сяйва» серед найпопулярніших фільмів на Гелловін цілком закономірна: за даними FlixPatrol, наразі в американській десятці HBO Max картина посідає дев’яте місце, а на Rotten Tomatoes глядацьке схвалення «Сяйва» сягнуло 93%. Тобто, фільм, який колись розчарував критиків, і досі приваблює аудиторію.